Коли ми молоді, ми легко заводимо друзів. Ми ще мало розуміємо, що таке світ навколо нас. У тому віці здається, що ти найрозумніший і найсильніший, що життя передбачуване. Згодом приходить усвідомлення, що все не так просто. У кожного дорослішання настає по-своєму. У Стаса воно настало дуже рано.
Війна оголює людську природу. Вона зриває ширму і показує, що таке життя насправді: боротьба, несправедливість, безнадія, ніякої романтики - і водночас маленька іскра світла десь на горизонті, яка змушує йти далі. Це намагалося його зламати. Але не зламало.
Навпаки - подарувало якості, які сьогодні в нашому суспільстві, на жаль, найчастіше зустрічаються саме серед військових, тих хто обрав шлях стояти за інших і взяти на себе цю відповідальність. Здатність бути реальною підтримкою, а не просто вболівальником. Бо тільки там люди по-справжньому пізнають ціну словам “друг”. Там ці слова — не фрази. Там за них платять кров’ю і життям.
Кажуть, що масштаб особистості вимірюється масштабом її вчинків. Це правда. І в ньому це було. І той спокійний, трохи фаталістичний стоїцизм, у якому ховалася внутрішня сила з справжнім людським теплом, вистраждана, вистояна.
З віком розумієш: людей, яким можна довіряти, стає все менше. Відповідальність за життя лежить на тобі, і більшість тягарів ти несеш сам. Але мені пощастило — я мав друга, перевіреного часом і випробуваннями. І я щиро сподіваюся, що для нього я теж був такою ж опорою.
Цей розділ підготував найближчий друг Стаса Богдан Мороз. Після загибелі двох найкращих друзів, Стас почувався дуже самотнім, і якийсь період називав єдиним своїм другом собаку Карата. Коли вони з Богданом почали спілкуватися ближче, Стас наголошував, що щасливий, що Богдан з’явився в його житті.
Їхня дружба народжувалася поступово — зі спільних розмов про музику, війну, сенси, втрати і мрії. Вони могли годинами обговорювати тексти, звучання, плани на майбутнє, і водночас — просто мовчати, розуміючи один одного без зайвих слів. Для Стаса було важливо мати поруч людину, яка не лише підтримає, а й скаже чесно. Богдан став саме таким другом.
З появою Богдана в житті Стаса повернулося відчуття плеча поруч. І, можливо, вперше після великих втрат він знову дозволив собі назвати когось братом.