З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Стас повернувся з-за кордону додому. Коли стало зрозуміло, що на Волинь росіяни не підуть, він почав шукати підрозділ, до якого можна було приєднатися. Він не хотів залишатися в тилу — прагнув бути там, де потрібен найбільше.
Тоді його давній знайомий Віталій «Ствол» Романюк, будучи командиром роти спеціального призначення «Сафарі», покликав Стаса до себе. У квітні 2022 року Стас вирушив на бойове залагодження у Київ. Кілька місяців спільної служби залишили у побратимів теплі й глибокі спогади.
«Я познайомився зі Стасом «Ейкі»(позивний Стаса з часів Азову), коли він приїхав із Маріуполя до Києва. Тоді ми жили на одній квартирі, займалися охороною, ходили на акції підтримки українських військових, боролися з російським бізнесом в Україні. Саме тоді я побачив у ньому дуже сильну громадянську позицію. Наші дороги згодом розійшлися. Ми підтримували зв’язок, хоча й рідко бачилися. У перші дні повномасштабного вторгнення я вже був командиром роти спецназу «Сафарі». Я подзвонив Стасу і запропонував приєднатися. Через кілька днів він був у Києві. У роті він швидко здобув авторитет. Підбадьорював хлопців, допомагав тренуватися, давав правильні настанови. Він був тим, хто тримав моральний дух. Тим, хто завжди думав наперед. На жаль, через бюрократичні обставини на Сумщину ми вирушили без нього», — розповів Віталій.
«Не потрібно було багато часу, щоб зрозуміти — Ганс щира, відкрита людина, хороший друг і справжній побратим. Маючи попередній військовий досвід, він робив усе, щоб навчити нас усьому, що знав сам. Я не пам’ятаю жодного дня, щоб Стас був без посмішки. Він був дуже наполегливий і цілеспрямований. Пам’ятаю, як нам видали тільки автомати, і ми вирішили, що їх потрібно облегшити для ще ефективнішого виконання завдань. Тоді, здається, Стас обдзвонив пів світу, щоб ми змогли зібрати кошти й закрити наш збір», — згадує побратим і друг Спаса Максим «Малий» Оленейчук.
«Гансік, маленький ублюдок, якого я страшенно любив, людина в якої якісь неймовірний генератор ідей, він завжди був позитивним і що б його не попросив, він завжди скаже: «братанчик, та щось придумає» Я памʼятаю як ми тільки попали в Сафарі і я завжди плутав його з Бобом, це для мене були 2 однакових тіпа, в мене ще тоді Ганс був підписаний Боб 2. Якось з часом ми почали, ближче спілкуватись і я зрозумів, що Ганс такий самий як я єбанько Коли вже ми дізналась, що в нього по документах в нього нічо не виходить і він з нами не буде, ми всі поникли. Ми вже всі привикли до нього, до його преколів, я памʼятаю казав йому, бля Ганс, а кому я тепер буду казати, кожен день «чувак ето репчік»? Ми звільнились потім, продовжували час від часу спілкуватися, я завжди хотів щоб він вже залишився вдома, памʼятаю як він тішився, коли доця народилась», — Олександр «Краб» Мельник.