Згодом через травму Стас повернувся додому. Після реабілітації долучився до підрозділу «Сонечко», а вже через місяць знайшов підрозділ, у якому затримався надовго — 109 бригада ТРО.
Там Стас тривалий час був водієм замкомандира 107 батальйону, згодом перейшов у 104 батальйон. Із початком активного розвитку безпілотних систем він ініціював створення взводу БПЛА — напрямку, який бачив стратегічно важливим. Він умів дивитися наперед і розумів, що сучасна війна потребує нових рішень. За час військової служби у 104 батальйоні Станіславу присвоїли звання молодшого лейтенанта.
«Зі Стасом я познайомився в грудні 23 року з його повідомлення: привіт, я командир взводу бпак 104 бату Ганс, дай мавіки. Це його фішка була, що відмовити неможливо. Вперше я заїхав до нього на ппд в селі під Нью-Йорком і він згрузив мені ящик пиріжків волинських. А потім все більше і більше по роботі пересікались. Топовий чувак і так про нього казали майже всі, з ким пересікались», — побратим та друг Михайло «Балу» Лужецький.