Після травми ноги влітку 2024 року Станіслав перевівся у 414 бригаду безпілотних систем «Птахи Мадяра». Це був ще один свідомий вибір — залишатися в строю, попри біль і втому.
«Перед тим, як потрапити у підрозділ, новобранці мусять пройти певну перевірку на предмет зв’яків з РФ і тому подібне. Ми коли побачили його перевірку - були шоковані. Нас цікавила також якась своя історія життя вцілому. Так от у Стаса вона була своя. Хоча він і офіцер, у мене як у командира підрозділу постало питання учи брати цю людину чи ні. Цитую «Футбольний хуліган, брав участь у фанатських сутичках, брав участь у маршах на підтримку правих угрупувань, національних якихось моментів, був учасником Майдану, після чого потрапив у «Азов», тобто людина специфічна. Це ж мільйон критеріїв, чи людина зможе спрацюватися у колективі, тим паче офіцер, бо від офіцерів багато що залежить, вони організовують роботу підпорядкованого особового складу. Читаючи ці всі подробиці його життя, ми були трошки шоковані, чи дійсно ми його до себе беремо і чи дійсно нам ця людина потрібна. Було прийняте рішення приїхати і поспілкуватися особисто, бо він був там не один, кілька хлопців було спірних. І з усіх, претендентів, які мали незрозумілі історії свого життя, Стас виявився найперспективнішим, найвпевненішим серед усіх. І насправді він виправдав себе, бо він не хотів паперової роботи, хотів приймати безпосередню участь. Пропрацював він в екіпажі два місяці і відгуки були абсолютно нормальні, людина професійно підготовлена в плані льотної тематики», — командир Стаса на позивний «Метис».
«Він здався відразу дуже відповідальним. Багато людей, які тільки заходять, переважно не ініціативні. Що мене здивувало, рідко коли таке буває, що людина заходить і відразу «а давайте я це, а давайте це». Сталося так, що ми мали виїжджати під ранок, попередній екіпаж машину віддав, машину я забрав і треба було підремонтувати її. Стас приїхав познайомитися, бо ми мали виїжджати вночі на зміну. А ремонтувати її треба було їхати за 15 км від містечка, де ми жили. Він сказав, що може поїхати. Я кажу, слухай, дивись яка година, куди, нам треба буде умовно в 2 годині ночі виїжджати, а це вже була напевно година 7 вечора. Він каже, та я без проблем з’їжджу. Мене це трохи вразило, бо людина яка тільки-тільки починає в новому екіпажі працювати, по великому рахунку він мав би розраховувати, що точно не він буде це робити. Я йому казав, що це трошки неправильно, поперше мало часу залишилось, щоб відпочити. А він сказав, що проблем немає і поїхав. Позитиву в нього вистачало навіть в періоди, коли він був достатньо втомлений», — побратим на позивний «Самурай».
За період служби Стас був нагороджений відзнакою полку «Азов» «За звільнення Маріуполя», медаллю Президента України «Захиснику Вітчизни», медаллю «Незламним Героям російсько-української війни», нагрудним знаком «Захиснику Донеччини» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).